Вечорниці — одне з найулюбленіших свят молоді. Колись кожна частина села мала свої хати для проведення вечорниць. Найчастіше це були оселі самотніх жінок — солдаток, вдовиць. Молодь, яка збиралася на гулянку, називала господарку "паніматкою". Якщо ж траплялося, що в хаті був і господар, то його величали "вечорничним батьком". 
Першими приходили на вечорниці дівчата. За ними поступово збиралися хлопці. Пускали до хати лише "своїх" — парубок з іншого села міг потрапити на чужу вечірку лише з дозволу організаторів гуляння. 
Танці, пісні, забави, жарти — у веселих розвагах швидко минав час. 
Під час вечорниць на Андрія молодь влаштовувала ігри з "калитою". Так називали великий корж з діркою посередині, який підвішували до сволока. Хлопці й дівчата підстрибували, намагаючись дістати його губами. Вечорниці на Андрія настільки широко увійшли в побут українців, що в деяких селах грудень називали "андрійцем". 
Часто після вечірнього гуляння дівчата проводжали хлопців і сідали за роботу — вишивали рушники. Такі посиденьки називалися "досвітками". Траплялося, що вони затягувалися до ранкового світла, коли починали співати треті півні. 
Вечорниці закінчувалися перед Масляною. У піст гріх було розважатися. 
Сьогодні повертаються із небуття народні свята, відроджується багатюща скарбниця духовних надбань, які дійшли до нас із сивої давнини.