Пишається український народ милозвучними піснями, в яких джерельною водою струменять почуття радості, смутку, гумору, любові. 
Пісня — це свідок, але не німий споглядач історії, а промовистий, душевний свідок. Пісня для народу була і є необхідною потребою його життя. У ній виливалася надія на краще майбуття. 
У піснях постає велична природа України, якою зачаровані люди протягом багатьох віків. Просторі степи, широкі ріки, краса садків, гаїв, лісів, бурхлива історія народу-великомученика, політичні події та боротьба за свою віру — все це в народній скарбниці пісенної творчості. 
Історична пісня розповідає про героїв: Наливайка, Трясила, Залізняка, Ґонту, Хмельницького, Палія. Весільна вчить поважати обряди й звичаї української родини, підносить почуття чистого кохання. Лірична примушує замислитись над проблемами духовної вищості, над буденщиною. Жартівливі піднімають настрій, допомагають позбутися негативних рис вдачі чи поведінки. 
А саме виконання пісень гуртом допомагає відчути духовну близькість один до одного. Людина стає натхненною, просвітленою від звуків чарівних мелодій. Славнозвісний Олександр Довженко писав, що пісня — це душа народу. Так, і не погодитись з цим важко. 
Необхідно усім нам, українцям, берегти перлину народної творчості, збагачуючи й примножуючи славу найпісеннішої нації світу. Розсипати заквітчані перлами-самоцвітами творчої мистецької душі народу звуки по просторах рідної землі. Бо тільки з піснею можна сміливо дивитися в загадкові очі майбутнього.