Я підтримую думку, що справу настільки розуміють, наскільки люблять. Бо саме любов дає душу всьому, в тому числі будь-якій справі, отож не полюбиш справи — не навчишся добре її робити. 

Що ж дає любов до праці? Може, просто варто засвоїти ази, послідовність дій та й годі? Виявляється, це не так. Якщо людина робить щось із любов'ю, то в неї це краще виходить, бо саме любов підказує, як зробити краще. Вона втаємничує людину в секрети справи, і тоді фахівець стає справжнім майстром. Свідченням цього є те, що в кожній справі є просто ремісники, а є майстри. 

Не можна не згадати трактат Г. Сковороди "Вдячний Еродій", де автор говорить, що для кожної справи потрібен хист. Треба любити і знати справу, яку робиш, тоді й розумітимеш усі її нюанси. Про таку працю; що дає людині самоповагу й матеріальні статки, йдеться й у п'єсі О. Коломійця "Дикий Ангел". Платон Ангел показав синові Петру, що треба любити свою справу, тоді й розумітимеш її. Отож, можна сподіватися, й не зробиш фатальних помилок, як це сталося з Петром, який підписав проект будівлі, не зваживши, як там житимуть люди. 

Прикладом того, як людина любить і розуміє свою справу, може бути діяльність видатного лікаря-кардіолога М. Шалімова: Також можна згадати й видатного архітектора А. Бекетова, який спроектував найкращі будівлі Харкова. Найкращі майстри своєї справи добре розумілися на тому, що робили, оскільки працювали з любов'ю. 

Отож і виходить, що справу настільки розуміють, наскільки люблять.