«У сміливих щастя завжди є»
Роман Івана Багряного «Тигролови» – це твір-протест проти порушення елементарних людських прав. Задум створення виношувався під час перебування автора на Бамлазі, коли, втікаючи з концтабору, він блукав тайгою та переховувався в оселях мужніх далекосхідних мисливців-звіроловів, колишніх виходців з України. У 1943 році задум було нарешті втілено, а в 1946 році роман побачив світ у розширеному, вдосконаленому варіанті. В Україні ж про роман не знали майже сорок п’ять років, він побачив світ лише в 1991 році.

У творі можна виділити такі тематичні шари: трагедія України в комуно-фашистській імперії, показ жорстокості й ницості більшовиків, змалювання побуту і традицій переселених у тайгу земля-ків-українців. Але найтрагічнішою є тема зображення впливу сталінського терору на долю окремої людини. Цією людиною в творі є Григорій Многогрішний, український інтелігент, інженер-авіатор.
Григорій мав своє життєве кредо: «Краще вмерти біжучи, ніж жити гниючи». З юнацьких літ бунтувала душа головного героя проти більшовицького фарисейства. Не здавався Григорій Многогрішний у лещатах божевільні, вистрибував зі «скаженого поїзда» на ходу, ігнорував усі небезпеки, щоб вийти на волю. Автор описує змагання героя зі смертю після втечі з етапного ешелону. Сповнене смертельних небезпек блукання тайгою символізує складну й небезпечну життєву дорогу Григорія до свободи. Неймовірним зусиллям волі він долає відчай, зневіру, фізичну неміч: «Йому здавалось, що швидко йде, але насправді посувався мов тінь, хитаючись. Аби не лежачи помирати… А надвечір сили зовсім покинули його. Край. Ліг голічерева під височенними кедрами, тягуче-важко і глибоко зітхнув, ніби випустив дух, поклавши голову на корінь, і так лежав…»

Ми бачимо, яких зусиль коштувало прагнення до волі. Герой повинен був пройти через фізичні страждання, щоб воскресло єство для служіння добру, потребам людей, утвердженню високих ідеалів. А для цього потрібна була свобода. Чому так тяжко вболівав за свою долю Григорій? Тому що до своїх двадцяти п’яти років від народження повинен був додати ще двадцять п’ять років каторжних робіт. Чи міг змиритися з цією несправедливістю? Людина народжується на світ, щоб приносити користь своїм існуванням іншим. Це істина незаперечна. За що ж було засуджено Григорія? «Двадцять п’ять років! А я всіх маю двадцять п’ять. І все тільки за те, що я любив свій нещасний край і народ…»,- так пояснює він своє критичне становище коханій дівчині.
- Григорій любить свою країну і, відданий їй, бачить несправедливість у ставленні до заробітчан-земляків: «Уся! Уся його Вітчизна ось так – на колесах позагеттю, розчавлена, розшматована, знеосіблена, в корості, в бруді… розпачі! Голодна!.. Безвихідна!.. Безперспективна!..» Як справжній син України, людина, яку непокоїть майбутнє народу, Многогрішний бачить ганебні факти драматичного становища юних українок, що переживають тяжкий сором, муки совісті за відречення від предківських заповітів, бруд бараків, де мешкають заробітчани. Але іноді його серце зворушує побут Сірків, що зберегли вірність біленій хаті, вишитим рушникам, рідній мові та звичаям. І це сприймається як підтримка долі за цілеспрямованість у простуванні до мети.

Глибоко порядна людина, Григорій, ризикуючи життям, пильнує перш за все, щоб не накликати біди на інших, не завдати комусь шкоди. Він опановує складне мисливське ремесло, щоб не бути нахлібником у добрих Сірків.

Автор не випадково обирає герою прізвище Многогрішний. Воно є контрастом до тих злочинів, які вчинили по відношенню до свого народу представники влади. А єдиним гріхом Григорія було те, що у хвилини нелюдського голоду пограбував бурундучка. Забрав припасені звірятком горіхи. І за це дає звіт перед власною совістю: «Грабунок, братку, каюсь. Але що поробиш? Але знай: з усіх злочинів, створених мною за життя,- це найбільший, і за це варто приліпити мені двадцять п’ять років. А то мені приліпили лихо його знає за що…»

Таким чином, перед нами герой, що відзначається найкращими якостями, сповідує загальнолюдські цінності. Але таких не сприймала тоталітарна машина, що спиралася на антигуманні постулати. Автор роману утверджує ідею, що добро і правда завжди перемагають, незважаючи на фізичне знищення поборників справедливості. Ці герої стають переможцями духовно. Майбутнє і щастя-за Людиною.