Краса рідного Поділля, його пахощі й барви, а ще людська недоля і страждання ввійшли до серця Богдана Лепкого і залишилися там назавжди:

Колисав мою колиску

Крик неволеного люду

І — так в серце вколисався,

Що до смерті не забуду.

У світосприйняття Лепкого Шевченко увійшов у ранньому дитинстві. Домашній учитель Дмитро Бахталовський знайомив хлопчика з літературними творами Тараса Шевченка. Тож не випадково у творчому доробку поета з'являється цикл віршів під назвою "Шевченко". У восьми поезіях автор показав кілька моментів з життя великого Кобзаря.

Людину можна посадити за грати, знущатися з неї, проте її силу духу, вільну думку знищити не можна. Таку думку виразив Лепкий у поезії "Суд над поетом". Вірш "Умер поет" присвячений сумній події — смерті Шевченка. Але звучить він оптимістично, бо фізична смерть поета не зумовлює духовну. Поет живе у своїх творах, а його ідеї не знають часових меж і не втрачають актуальності й у наш час:

А там народ, цілий народ, як море,

Бентежиться, іде вперед, шумить...

Не вмер поет — його втомило горе,

Схилив чоло і задрімав на мить.

Богдан Лепкий возвеличив ім'я Шевченка і в прозі. Саме він став автором повної біографії Тараса Шевченка, яку написав на основі всіх доступних йому тоді друкованих матеріалів.

Особливе ставлення в Лепкого було до могили Шевченка — символу українського духу, джерела містичної сили нації. До неї, на думку митця, ведуть усі шляхи, туди постійно линуть думки українців.