Творча спадщина Степана Васильченка дає читачам і дослідникам багатий матеріал для роздумів над вічними проблемами життя, що досить своєрідно й оригінально втілилися в його творах. Не залишався письменник байдужим і до проблем сучасної йому дійсності. Працюючи вчителем, він спостерігав життя дітей, які втратили своє дитинство внаслідок ситуації, що склалася на той час у державі. Він співчував таким дітям, і його почуття виливалися в оповіданнях для дітей. Не менше вражало письменника усвідомлення проблемності реалізації своїх бажань, мрій, планів, хисту в тогочасному устрої життя, що прагнув рівняти всіх однією міркою. Степана Васильченка хвилювала проблема загибелі народних талантів, неможливість реалізації свого таланту з тих або інших причин. У своїх творах він не раз намагався вирішити цю проблему, знайти відповідь на питання: «Чому гинуть талановиті люди, чому їхнє життя не складається?». Цій проблемі присвячено його твір «У панів», але більш гостро вона поставлена в повісті «Талант». 
У цій повісті Степан Васильченко показує трагедію талановитої співачки Тетяни, сільської дівчини, яку піп і пани довели до самогубства. В основу твору покладено реальний факт, а епіграфом послужили рядки з газетної хроніки про самогубство дівчини. Письменник художньо відтворив непоодинокий випадок, коли люди кінчали життя самогубством через неможливість реалізуватися в житті. 
Тетяна — це енергійна, життєрадісна дівчина, наділена артистичними здібностями і чарівним голосом. У хвилини, коли відчувала силу свого таланту, вона росла, піднімалася до неба, вона не могла контролювати себе, бо нею володів її талант. Так, вона дала волю своєму голосу в церкві, за що була вигнана звідти, ображена попом, і, втративши душевну рівновагу, стратила себе. її смерть — це загибель таланту, який навіть не розкрився вповні. 
Проблема загибелі таланту піднімається Васильченком і в епізодичному образі дяка-запорожця, що колись мав гарний голос, мріяв здобути освіту, але будучи людиною слабкою, навіть безвольною, він залишив інститут, морально опустився і знайшов свою втіху в чарці. Проблему реалізації планів письменник намітив і в образах оповідача й Андрія Маркевича — сільських учителів, які мріють здобути вищу освіту. І хоча проблема залишається відкритою, від кінцівки віє оптимізмом. Тож давайте й ми сьогодні, коли плани і мрії реалізувати у життя теж дуже непросто, будемо сподіватися на краще.