Після смерті Т. Шевченка літературний процес в Україні очолив Пантелеймон Куліш. Про своє перебування у тіні за часів Кобзаря-Куліш написав у поезії "До братів на Україну":

.

Ой, мовчав я, браття,

Словом не озвався,

Поки батько український

Піснею впивався.

Хоч мовчав устами,

Співав я душею,

Та боявся з ним різнити

Кобзою своєю...

Коли ж замовкло Шевченкове слово, його послідовник відкинув усілякі сумніви:

Чи мені по тобі

Сумом сумувати,

Чи твою роботу

Взяти докінчати?

У Куліша був гідний попередник. Його слово пробуджувало суспільство від сну і закликало до боротьби. Тож і Куліш відчув у собі і хист і силу. Про це свідчить заспів до першої збірки поетичних творів:

Ой ударю ж зразу у струни живії:

Прокиньтесь, вставайте, старії й малії!

Віщуванням новим серце моє б'ється, —

Через край із серця рідне слово ллється...

Пантелеймон Куліш з гідністю посів своє місце серед видатних українських письменників. У товаристві його називали "гарячий" Куліш, і мав він небуденний літературний талант і різнорідну письменницьку діяльність. Він мав козацьке коріння, народився у заможній родині, мати багато розповідала про українську старовину і гарно співала. Малий Пантелеймон ріс розумним і допитливим хлопчиком. Не закінчивши гімназію через сімейні обставини, юнак зміг заповнити всі прогалини в знаннях і підготуватися до вступу до Київського університету. Тут вперше виніс на суд читача збірку своїх пісень, які колись слухав з уст матері. Згодом вчителював у Луцьку і Києві, познайомився з видатними людьми того часу, став членом Кирило-Мефодіївського братства. Потім — арешт, заслання. Коли Куліш видав своїм новим правописом гарний етнографічний збірник "Записки о южной Руси", Шевченко назвав його "брильянтом". Тоді і був надрукований роман Куліша "Чорна рада".

1843 року Куліш написав поему "Україна", у якій він спробував скласти епос про козацьких героїв і козацьку старовину від Володимира Великого до гетьмана Богдана Хмельницького. За задумом Куліша, це мало бути щось подібне до Гомерової "Іліади". Тут і народні думи, і власні віршування. Однак саме його "Чорна рада" стала однією з найкращих історичних повістей.

Після смерті царя Миколи І колишні члени Кирило-Мефодіївського товариства повертаються із заслання і зустрічаються у Петербурзі. Згуртувалися вони навколо літературно-наукового часопису "Основа". На жаль, Шевченко помер ще на початку існування "Основи", але його полум'яне слово єднало різні покоління творчої еліти. Відтоді Пантелеймон Куліш продовжив справу видатного співвітчизника і не тільки наслідував його, а й усіляко підтримував його значущість серед сучасників, увічнював ім'я Кобзаря для наступних поколінь.