Іван Вишенський — палкий захисник церковнослов'янської мови. Її він сприймав як мову виключно культову, однак і в церкві допускав уживання також «простої мови». 
У власній творчості І. Вишенський на теми богословсько-догматичні писав церковнослов'янською мовою. Цією лексикою пересипано тексти усіх творів І. Вишенського: «Писание до кн. Василия», «Писание до всьх обще...», «Писание к утькшим...», «Пзвещение краткое», «О єретиках». «Послання львовскому братству», «Позорище мьісленному» (внеокомудрие, благочестие, пришествие, утьшение, вьруяй, рещи, изректи, восприяти і т. д. 
І все ж українська лексика в творах І. Вишенського є переважаючою: «Нехай ся не хвалит силный силою своею, богатый богатством своим, премудрый премудростию своєю». 
Автор уживає лексику на позначення різноманітних реалій: грошики, хата, вечеря, борщик, черевики, коляда, ярмарок, стан, кривда, порада, колиска, хлопчик, тесля та ін. 
У мові творів І. Вишенського наявні неологізми власного творення: златолюбец, скверноначальник, детиноигральский, еребро-дюбец та ін. 
Тут можна також простежити і використання народних фразеологізмів. 
Порівняння у І. Вишенського досить прості. Базуються вони на народній напівфразеології: «Но нехай ся он, як змия вьет и скачет, "Придет же день господень, яко тать в нощи», «як пустое коло мльїнное». 
І. Вишенський — автор розгорнутих метафор: «Видити ли, як дух антихритов, ваши мьхи надув...» 
Поширеним словесним засобом іронії в творах І. Вишенського є експресивно колючі прикметникові епітети: «подушкоспалі», «полмисна» (трапеза), «детиноигральский» (розум) та ін. 
Особливо широко послуговувався письменник антитезою: «Днесь кат, а завтра священник, днесь кочмар и танцоведец, а завтра богослов и народовец» та ін. 
Вплив усної розмовної мови позначиться в галузі дієслівних форм: речемо, хочемо, мусимо, мольте, присмотрьте. 
І. Білодід відзначив: «Творчість І. Вишенського відіграла значну ролі, у зближенні традиційної слав'яноруської мови з мовою народною».