Поема «Політ крізь бурю» — це твір, що визначив знаменну віху в житті М. Бажана і звертався до героїки подвигу, до проблеми звязку поколінь. Саме вона розкриває проблему найвищого — на фоні життя і смерті — випробування духовних сил людини.
Одразу захоплює своєрідність композиції поеми. Це внутрішній монолог сімнадцятирічної Оксани, яка морозної ночі перелітає лінію фронту, щоб працювати радисткою у тилу ворога.
Минуле, відбите в спогадах Оксани, її сучасне, все, що пов’язане з польотом у тил ворога, поєднані з третім часовим виміром — «координатами» нашого часу, з позицій якого і створювалася поема.
Батько дівчини був «ворогом народу». І патріотичний порив Оксани зустрічає недовір’я з боку командира розвідувальної групи — Івана Хомича. Багато небезпек чекає на Оксану у ворожому тилу. Та найстрашніше для неї оце недовір’я своїх, які посилають, однак, дівчину на таке важке завдання.
Та краса людини — у її діяннях. І Оксана йде на завдання не для того, щоб, як скаже Іван Хомич, «відплатити», «зрадити». На все життя вона запам’ятала слова, які сказав їй батько в найтрагічнішу хвилину свого життя:

Щоб не сталось,
Не похитнись, не втрать своєї віри.
І вона не похитнулась. І віру у людей не втратила. Хоча випробування, що випали їй на долю були у той час не під силу деяким чоловікам.

Чуття спільності з епохою і народом у час великого випробування поставило дівчину у перші ряди захисників Вітчизни:

… бо знаю я, за
що й куди несу
життя своє…

В обставинах смертельної небезпеки, долаючи страх і самотність, Оксана знаходить шлях не тільки до людей, а і до самої себе. Вона не губить своє «я», а стає володаркою його в найчистішому вияві.

… я частка життя невіддільна,

я зводжусь! Я житиму! Земле! Народе мій! Люди!

Так Микола Бажан зумів довести мене, що краса людини — не у словах, які вона промовляє, бо слова часто бувають облудні у ділах людських, у служінні рідному народові.