Євген Маланюк про творчість Кобзаря (вірш "Шевченко")

Євген Маланюк вважав за свого учителя Тараса Шевченка. З великою повагою і любов'ю схиляв він голову перед талантом великого Кобзаря.

Своєму вчителю і натхненнику Маланюк присвятив поезію "Шевченко", що увійшла до збірки "Земля і залізо". У вірші автор роздумує над сутністю творчості Шевченка, увиразнює його як геніальну особистість, як національного пророка, поета національної ідеї.

Не поет — бо це ж до болю мало,

Не трибун — бо це лиш рупор мас,

І вже менш за все — "Кобзар Тарас"

Він, ким зайнялось і запалало.

Тарас Шевченко для України — це пророк, який своїм життям і своєю творчістю показав шлях до майбутнього, який боровся за краще життя для свого народу. Є. Маланюк наголошує, що Кобзар для нас, українців, це:

Скоріше — бунт буйних майбутніх рас,

Полум'я, на котрім тьма розстала,

Вибух крові, що зарокотала

Карою за довгу ніч образ.

Шевченко — це і "вибух крові", і "лютий зір прозрілого раба", і "Гонта, що синів свяченим ріже". І в той же час — втілення властивої українцям лагідності і ліричності:

А ось поруч — усміх, ласка, мати

І садок вишневий коло хати.

Маланюк показує народові могутнього і вольового Шевченка, навколо якого гуртуються люди, бо йде від нього енергія добра і любові.

Вірш Є. Маланюка "Шевченко" вражає надзвичайною майстерністю автора у відтворенні широкого спектра поезій Тараса Шевченка, його вмінням зазирнути в обурену душу народу в часи відчаю та помсти і в лагідну та добру годину миру і спокою.

Поезія "Шевченко" була написана 1930 року, коли Маланюк зрозумів про неможливість повернення на батьківщину і весь свій запал, усю силу таланту спрямував на те, щоб розбудити українців, примусити їх згадати своє славне історичне минуле, піднятися на боротьбу і скинути ненависне ярмо неволі. І в цьому дуже схожі великий Кобзар і поет-емігрант. Дослідники-літературознавці вважають, що "вулканічний темперамент" Маланюка якщо й поступався комусь, то тільки Т. Шевченкові.