"Енеїда" — справжня енциклопедія українознавства

(за поемою І. П. Котляревського "Енеїда")

Іванові Котляревському, як і Тарасу Шевченку, відводять особливе місце в розвитку української літератури. Вони стояли біля її першоджерел. І якщо в поезії великого Кобзаря зазвучала душа українського народу, то справжньою енциклопедією українознавства стала поема Котляревського "Енеїда".

На перший погляд, таке детальне, різнобічне змалювання побуту українського народу, яке ми зустрічаємо в поемі, здається дещо надмірним. Але що далі, то все з більшим інтересом читаєш розповіді письменника про те, як пригощають Енея в Дідони, Турна, Ацеста, Латина, як одягається Дідона, Ганна, в які ігри вони грають, які музики звучать під час веселих пишних обідів. Тож читаєш і дивуєшся: скільки знав Котляревський про життя свого народу!

Зазначають, що в "Енеїді" згадано більше страв, ніж у спеціальних працях тих часів. На троянських, латинських, карфагенських столах стоять українські страви, горілка, слив'янка, наливка, сирівець. Бринчить бандура, витинає сопілка, грає дудка. У веселому танку кружляють дівчата, та. зовсім не карфагенські й латинські, а українські — в дрібушках, чоботах, свитках... Мабуть, немає такої деталі українського одягу, такого танцю, якого не згадав би у своєму творі Котляревський. Про життя і смерть, пекло і рай, війну і мирні радощі, бої козаків на суші та на морі — про все це ми дізнаємося, читаючи твір. Описи українського народу такі правдиві, що забуваєш про те, що герої поеми — представники зовсім інших культур. Ось чуємо голосіння матері Евріала над тілом свого сина: .

О, сину! Світ моїх очей!

Чи я ж тебе на то родила,

Щоб згинув ти від злих людей?

Тепер до кого прихилюся,

Хто злую долю облегчить?

Звісно, це плач матері-українки. Отже, перед нами не тільки-енциклопедія побуту, а й енциклопедія духу українського. Адже найголовніші, найсуттєвіші особливості українського національного характеру втілені Котляревським в образах поеми.

Також цей твір можна вважати енциклопедією соціальних відносин тієї пори. Тут є писарі та судді-хапуги, що по правді не судили, пани, які продавали селян, штатські і воєнні, мужики і міщани. Зустрічаємо згадки про освіту, про сімейні стосунки між чоловіком та дружиною, виховання дітей, ставлення до батьків. І оцінка всіх вчинків — це оцінка з позицій народної моралі.

Образи казок, легенд, популярних у XVIII столітті, — теж повноправні герої цієї диво-поеми. Автор дає географію України тих часів: Опішня, Полтава, Решетилівка, Пушкарівка, Мильці і т. д.

Звичайно, нелегко повірити, що такі широкі й глибокі знання може мати одна людина. Та геній Котляревського був спроможний охопити історію і сьогодення, культуру і життя, часи і простори, віки земні та Олімп небесний.

I. "Енеїда" І. Котляревського — безсмертна перлина української літератури (тяжкі часи на Україні після скасуванні Січі; необхідність езопової мови літературного твору; узявши сюжет з Вергілія, Котляревський створив оригінальну тему про українське козацтво; за словами М. Рильського це — "самобутній і глибоко національний твір").

II. Український національний колорит поеми.

1. Дух козацької вольниці (Енея і троянців називає козаками; неодноразово згадує Запорозьку Січ, козацькі полки — Лубенський, Галицький, Полтавський; герої-козаки співають пісень, де згадується про вільні часи Гетьманщини; розповідаючи про козацьке військо, перелічує різні види зброї).

2. Національне вбрання українців (від богів до троянців — всі одягнені в український одяг: Юнона "взяла шнурівку і спідницю", "сховала під кибалку кичку", на Венері "очіпок грезетовий і кунтуш", Дідона наділа "спідницю і корсет шовковий", взула "червоні чобітки"; троянці одягнуті в "штани і пару чобіток", кожухи, свитки, сорочки й каптан, в поемі є опис святкового і буденного, селянського і панського, чоловічого і жіночого вбрання).

3. Українські страви (названо понад сто страв і напоїв: на гостинах у Дідони троянців пригощали свинячою головою, локшиною, індиком з підливою, кулішем і кашою, лемішкою, путрею, під час мандрів і зустрічей пили слив'янку, мед, пиво, брагу, горілку, кал ґанку, сивуху; їли з полив'яних мисок і кленових тарілок).

4. Звичаї та обряди (при зустрічі герої "віддають поклон"; ідучи в гостину, люди підносять господарям хліб і сіль; для сватів у Латина приготовлено рушники і "всяка всячина" до сватання; наводяться обряди похорону та поминання, народні заклинання, лікування та чаклування, даються описи вечорниць та ворожіння).

5. Свята та розваги (троянці не тільки воюють, але й люблять розважатися: танцюють третяка, гайдука; співають пісень; музики грають на кобзах, бандурах, сопілках, санжарівках; перелічуються також ігри: візок, памфель, свинка, Панас, журавль і хрещик та ін.).

6. Інтер'єр української хати: світлиці, сіни, двір, піч.

7. Імена героїв та географічні назви (поряд з античними іменами Зевса, Юнони, Марса трапляються Хома з Яремою, Охрім, Панько, а Енея називають по батькові Анхізович; згадуються також назви українських місцевостей і поселень).

III. "Енеїда" І. Котляревського — посібник із народознавства (незважаючи на грецькі

імена героїв і те, що Січ названа Троєю, читач розумів, про що і про кого йдеться

у поемі; сучасний читач може пройнятися духом життя тих часів завдяки поемі).

Кінець вісімнадцятого століття... Важкі часи настали в Україні після скасування Січі. Часи неволі. І саме в цей час І. Котляревський написав "Енеїду". Ні грецькі імена героїв поеми, ні те, що Січ названа Троєю, не ввело читачів в оману — усі розуміли, про що й про кого йдеться. І. Котляревський переніс події давньої історії на національне тло й створив справжню енциклопедію життя народу України кінця XVIII — початку XIX століть.

Усі дійові особи — від богів до троянців — одягнені в український одяг. Одяг богів відрізняється тільки багатством. Коли Венера їде до Зевса, вона "взяла очіпок грезетовий і кунтуш з усами люстровий". Не гірш і сама Дідона, яка "взяла кораблик бархатовий", наділа "спідницю і корсет шовковий", взула "червоні чобітки", не забула запаску й навіть "з вибійки платок". Одяг богинь повністю відповідає особливостям одягу жінок козацької старшини. Молоді дівчата до вбрання додають намисто, стьожки... Еней із троянцями одягнуті в "штани і пару чобіток...", кожухи, свитки, сорочки й каптан.

А як герої Котляревського п'ють і їдять! У поемі названо більше ста страв і напоїв, які вживали мешканці України. Це справжнє свято насолоди від життя на землі.

З "Енеїди" також дізнаємося про деякі звичаї та обряди. Так, ідучи в гостину, люди підносили господарям хліб і сіль. Під час зустрічі герої, навіть незнайомим, "віддають поклон".

Еней влаштовує обряд поминання свого батька Анхіза. Трохи сказано й про один момент весільного обряду: у Латина все було приготовлено до прийому сватів — рушники і "всяка всячина", що "на сватання давали".

Мандруючи разом із троянцями, ми бачимо, що вони вміють хвацько "садити третяка", гайдука. Вони знають багато пісень:

Про Сагайдачного співали,

Либонь співали і про Січ.

Для розваги грали в памфеля, у візка... На святах можна почути українську музику: "грають в кобзи сліпці, бандура бринчить, грає сопілка, санжарівки".

Не випало з поля зору Котляревського й образотворче мистецтво. Царю Латину привезли:

Роботи первійших майстрів.

Царя Гороха пановання,

Портрети всіх богатирів...

Також описується інтер'єр української хати: світлиці, сіни, двір, піч.

Національний колорит посилюють імена героїв та географічні назви. Українські імена змішуються з античними; деякі з них "українізуються": Еней — Енеєчка, Анхізович, Анхізеню; Лавінія — Лавіса, Лавісонька. Поряд з назвами місцевостей і поселень Стародавніх Греції та Риму згадуються й українські.

Отже, для сучасного читача "Енеїда" може стати добрим посібником із народознавства. Автор і хотів, щоб нащадок, читаючи твір, пройнявся тим духом, яким жили українці в ті часи.

Іван Котляревський посідає почесне місце в історії культури нашого народу як автор невмирущої "Енеїди", що чарує своїм добродушним гумором, і вічно молодої "Наталки Полтавки", що захоплює свіжістю і теплотою почуттів. Видатний письменник спрямував розвиток української літератури на новий шлях. Його твори стали класикою і донині захоплюють читача. У чому причина безсмертя творів Котляревського? Чим і зараз приваблює читача "Енеїда"?

"Енеїда" Котляревського— поема незвичайна, це бурлескно-травестійний твір, що є переспівом знаменитої поеми Вергілія. Але письменник узяв з героїчної поеми лише імена героїв та основну сюжетну лінію про подорож Енея. Своїх же персонажів переодягнув в українське національне вбрання. Події розгортаються на тлі типових умов життя України XVIII століття. І. Котляревський виступає в "Енеїді" знавцем усної народної творчості та блискучим побутописцем. У творі широко представлені фольклорні традиції та етнографічні деталі.

Дуже часто в поемі йдеться про частування та прийоми гостей, що дало можливість автору детально описати, як зустрічають гостя українці, які страви входять до національної кухні. Наприклад, приймаючи Енея, Дідона частує його галушками і кулешем. Після обіду почалися розваги, заграла музика, усі пішли танцювати. Танцюють троянці та жителі Карфагена українські народні танці.

У поемі відтворено і характерне для того часу чумакування. В "Енеїді" воно згадується в комічному плані. Побачивши обідраних троянців уперше, Дідона спитала, чи не чумаки вони. Привезену з Криму сіль троянці, як дорогий в той час продукт, разом з іншими подарунками віддають Латинові.

Чудову картину з життя старої України автор змальовує у сцені вивчення троянцями латинської граматики. За наказом Енея вони купили "Піярську граматику", тобто підручник, за яким учився і сам Котляревський. Щоб вивчити латинську мову, троянці користуються основним методом тогочасного навчання — визубрюють "граматику" напам'ять. Письменник сатирично зображує традиції схоластичної школи, коли учнів примушували заучувати підручники слово в слово, не турбуючись про розуміння змісту.

Є у творі також згадки про речі хатнього і господарського вжитку: у Ді-дони троянці їдять з "полив'яних мисок" і "кленових тарілок". З "Енеїди" довідуємося і про національне вбрання українців кінця XVIII — початку XIX століття — жіноче і чоловіче, селянське і панське, буденне і святкове. Венера носить "очіпок грезетовий", а на гулянні Дідони дівчата танцювали в дробушках, у чоботах і свитках.

У поемі знайшли широке відображення народні звичаї, повір'я, народне мистецтво. Картини вечорниць, похорону, поминок, ворожіння за своєю точністю наближаються до етнографічних записів. Особливо часто звертається Котляревський до відтворення обрядів заклинання, лікування й чаклування, якими користувалися ворожки та знахарі. Венера скаржиться Нептунові, що пожежею на флоті Еней був так наляканий, що "насилу баби одшептали". Невтес радить Енеєві "заплювати горе". Поема подає відомості про давні ігри: "у свиню", "у панаса", "у ворона" — про танці та пісні до них: "горлиця", "журавель".

Відтворення в "Енеїді" етнографії народу надає їй яскравого і чарівного національного колориту. Це одна з головних особливостей поеми. Національний колорит посилюється конкретним географічним визначенням місця зображуваних подій: тут згадуються назви міст і сіл України (Полтава, Решетилівка), а також є згадки про історичні події (часи Б. Хмельницького, гайдамаччина).

У поемі "Енеїда" Котляревський всебічно відтворив побут України XVIII — початку XIX століття. Яскравий і соковитий національний колорит є одним із засобів зображення сучасної письменникові дійсності. Цей твір — енциклопедія життя України, тому що в ньому повно та правдиво передано особливості цієї історичної епохи.

"Енеїда" І. Котляревського вийшла друком 1798 року. Але цій події передувала майже тридцятирічна, нехай і з перервами, робота над текстом. І письменник дійсно зміг досягти художньої досконалості тексту. Напевне, через наполегливу працю І. Котляревського і його природний літературний хист, які у поєднанні зазвичай і творять дива, українська література зараз може похвалитися цим прекрасним шедевром гумору і дотепності, краси і глибокого змісту.

"Енеїда" — перший твір нової української літератури. У чому ж полягало новаторство письменника? Насправді, цей твір принципово відрізняється від усього, що було створено українськими письменниками до того часу. Тому нова українська література починає свій відлік саме з цього твору.

Пишучи поему, І. Котляревський спирався на попередню традицію. У творі відчутні впливи філософії Сковороди, бурлескної літератури, інтермедій, вертепної та шкільної драми, поетичної традиції (зокрема, творів Некрашевича), а найбільше — впливи самого життя, народних звичаїв та традицій, народного характеру. Справа в тому, що у своєму творі Котляревський змалював життя народу, тоді як попередня література часто була далека від народного життя.

Великий внесок І. Котляревського полягає також і в залученні народної мови до літератури. Я навіть сказав би, що це неоціненний внесок. Народна мова і раніше зустрічалася у творах, але здебільшого це були твори "низьких жанрів" і вживалася вона з певною настановою, переважно для того, щоб підкреслити чиюсь неосвіченість тощо. І лише прочитавши поему видатного українського поета, ми одразу розуміємо, наскільки ця мова була багатою! Існують навіть словники української мови, складені на основі творів І. Котляревського. Ціла мовна система, величезна кількість різноманітних синтаксичних конструкцій, художні засоби комічного, синонімічні ряди — усе це було в нашій мові ще стільки років тому! Про багатство мови "Енеїди" створено окремі наукові праці, але й звичайний читач захоплено спостерігає, як міниться різними відтінками барвиста мова "Енеїди"! Підрахували, що тільки на позначення поняття "ходити" Іван Котляревський вживає не менш як сорок синонімів!

Ніхто до Котляревського не зображував так яскраво народні звичаї. Сцени весілля, святкувань, народних гулянь прописано з такою точністю, стільки назв ігор, страв, одягу ми зустрічаємо в поемі, що недаремно "Енеїду" називають енциклопедією тогочасного народного життя!

Я із захопленням прочитав цей твір, бо він поєднує у собі все необхідне для того, щоб зацікавити читача: прекрасне почуття гумору, колоритне зображення характерів, точне відображення дійсності, хоч і далекої від нас, але не менш цікавої, багатство мови... Вислів "над книжкою твоєю "Енеїди" нащадок схилить радісне чоло" спочатку здавався мені надто пафосним, але прочитавши "Енеїду", я цілком погоджуюся з його автором. Я впевнений, що ще багато років нащадки діставатимуть справжнє задоволення від читання цього надзвичайного твору!