Леонід Іванович Глібов народився в 1827 році в селі Веселий Поділ на Полтавщині. Ще з юного віку складав поезії російською мовою, але невдовзі почав писати байки українською. Упродовж життя він створив понад 100 байок. У них письменник зазвичай намагався порушувати проблеми людської та суспільної моралі. Леонід Глібов у своїх байках гостро критикував несправедливий суд, жорстокість панів, неробство, хвалькуватість, підлабузництво, брехливість тощо.

" Відомо, що основною ознакою байки є її алегоричність. Відповідно до Цього байка має дві частини— оповідну і повчальну.

Так, наприклад, в байці «Лисиця-жалібниця» в першій її частині розповідається про жорстокий вчинок лицемірної Лисиці, а в другій автор говорить про те, що такі Лисиці бувають і між людьми, і їх треба стерегтись. У першій частині байки розповідається про певну подію, тому цю частину називають оповідною. У другій дається висновок: автор немов підказує нам, яких людей слід розуміти під алегоричними образами (Лисиця — «лукавий чоловік», лицемір), тут же висловлює повчання, тому ця частина байки називається повчанням, або мораллю.

Глібов вважав, що поміщики-кріпосники нещадно грабували народ, за який він так вболівав душею. Але не кращі були за них і чиновники, які служили

у різних царських установах, бо вони самовіддано захищали інтереси нечесних багатіїв, покривали їх злочини, спільно з ними грабуючи простих працьовитих людей. Антинародну суть діяльності судових чиновників і намагався викрити Л. Глібов у своїй байці «Щука».

Загальновідомо, що щука — хижачка. І в байці ми бачимо, що, живучи у ставку, Щука заїдала й обдирала слабших за себе. Ця пройдисвітка нікого не боялась, бо потайки посилала Лисиці хабарі. Коли ж Щуку притягли до суду, вона в усьому поклалася на Лисицю і не помилилася — Лисиця врятувала її. Судові чиновники, або хабарники, щиро боронять інтереси тих, хто більше заплатить. Л. Глібов виступає у байці проти несправедливого суду, хабарництва і кругової поруки. Яскраво зображені образи героїв дають читачеві зрозуміти, що вони були «змальовані» з реально існуючих людей.

Але однією з найбільш вражаючих байок Глібова є байка «Вовк та Ягня». У цій байці автор розкриває існуючи на той час взаємовідносини між кріпаками і кріпосниками. В образі Вовка, звичайно ж, змальовано жорстокого кріпосника, який виглядає безсоромним насильником. А в образі Ягняти — кріпака-селянина, який майже без протесту підкоряється волі свого пана і терпляче виконує його примхи. У байці автор засуджує безглузде свавілля поміщиків-кріпосників і глибоко співчуває важкій долі поневоленого народу. Головна думка цієї байки полягає в тому, що кріпаки і кріпосники — непримиренні вороги. Цей висновок стверджує в байці сам Вовк:

Хіба не знаю я; не чув,

Що ви усі мене б і з’їли,

Якби вловили?

Собаки й вівчарі твої,

Усі ви — вороги мої. Таким чином, байка повчає всі наступні покоління: не принижуйте тих, хто на вас працює, бо вони такі ж самі живі люди, і заслуговують ввічливого ставлення.