Реферат 
Іван Нечуй-Левицький 


1838 — 1918)   
    Іван Семенович Левицький (літературні псевдоніми — І. Нечуй-Левицький, І. Нечуй  тощо) народився 25 листопада 1838р. в м. Стеблеві Київської губ. Канівського  повіту (нині — Черкаська обл., Корсунь-Шевченківський район). Змалку цікавився  звичаями і побутом селян, пізнавав скарби українського фольклору та поезії  Шевченка, що згодом яскраво відбилося в його творчості.  Навчався Нечуй-Левицький в Богуславському училищі (1848 — 1852), потім у  Київській семінарії (1853 — 1859) та Київській духовній академії (1861 — 1865).  Перед ним відкривалася духовна кар'єра, але юний магістр богослов'я рішуче від  неї відмовився і, пориваючи з сімейними традиціями, викладав російську мову,  літературу, історію, географію, логіку в Полтавській семінарії (1865 — 1866),  гімназіях Каліша, Седлеця (1866 — 1873), Кишинева (1873 — 1884). 1885р.  письменник вийшов у відставку, оселився в Києві і, ведучи досить замкнене життя,  повністю віддався літературній праці.  Вступивши на літературну ниву в 60-ті рр. XIX ст., Нечуй-Левицький одразу  привернув до себе увагу читачів і критики. Вже перші його твори — “Дві московки”  (1868) і “Рибалка Панас Круть” (1868), повість “Причепа” (1869) — відзначалися  новизною характерів, яскравістю барв.  Після перших кроків письменника, що свідчили про появу сильного, молодого  таланту на терені української прози, виходять з друку його нові, розгорнені  полотна. В 70-ті рр. художник створює класичні твори з народного життя: “Не  можна бабі Парасці вдержатись на селі” (1874), “Благословіть бабі Палажці  скоропостижно вмерти” (1875), “Микола Джеря” (1878), “Кайдашева сім'я” (1879),  “Бурлачка” (1880).  У наступні роки, хоч творчий пульс письменника дещо слабне, він створює ряд  цікавих, визначних творів (“Старі гультяї”, 1897; “Чортяча спокуса”, 1885; “Не  той став”, 1896; “Сільська старшина бенкетує”, надруковано 1911р.). Окремо  стоїть казка “Скривджені та нескривджені” (1892), де письменник у фантастичних  образах показує суперечності між народом і самодержавством.  Багаті спостереження побуту, моралі і звичаїв духовенства знайшли повнокровне  втілення у великій повісті Нечуя-Левицького “Старосвітські батюшки та матушки”  (1884р. надрукована в “Киевской старине” в російському перекладі, в 1888р. — у  журналі “Зоря” мовою оригіналу).  Якщо в “Старосвітських батюшках...” гумор і сатира поєднані з легким сумом, то в  наступних повістях і оповіданнях — “Афонський пройдисвіт” (1890), “Поміж  ворогами” (1893), “Київські прохачі” (1901, надрукована 1905р.) — на перший план  в малюнках характерів виступає авторський сарказм.  Погляд письменника неодноразово звертається до освічених кіл, до української  інтелігенції. Різноманітні типи людей цієї суспільної групи, їх ідейні  прагнення, суперечки постають у романах “Хмари” (1874) і “Над Чорним морем”  (1890), а також у творах інших прозових жанрів (“Навіжена”, “Неоднаковими  стежками”, “Гастролі”, “На гастролях в Микитянах”, “Дивовижний похорон”).  Не лише сучасність, а й сторінки української історії знайшли відображення у  творах Нечуя-Левицького, що належать до різних жанрів: казка “Запорожці” (1873),  повісті і науково-популярні нариси (“Гетьман Іван Виговський”, “Перші київські  князі”, “Татари і Литва на Україні”, “Унія і Петро Могила”, “Український гетьман  Богдан Хмельницький і козаччина” та ін.). Серед історичних художніх творів  письменника перше місце займає роман “Князь Єремія Вишневецький” (1897, вперше  надруковано 1932р.). Образи минулого України Нечуй-Левицький відтворював і в  драматичних творах (“Маруся Богуславка”, 1875; “В диму та полум'ї”, 1911).  Письменник активно цікавився розвитком українського мистецтва: театру, музики,  живопису (“З Кишинева”, 1884; “В концерті”, 1887; “Марія Заньковецька,  українська артистка”, 1893, та ін.).  Крім згаданих історичних драм перу Нечуя-Левицького належать комедії з  міщанського побуту (“На Кожум'яках”, 1875; “Голодному й опеньки м'ясо”, 1887),  які містять цікаві характеристики типів міщан, торговців, дрібних чиновників, їх  звичаїв, моралі й психології. Найбільш вдалою є перша п'єса, яка у переробці М.  Старицького під назвою “За двома зайцями” набула більшої сценічності й досі живе  в українському театрі.  У творчій спадщині письменника є також літературно-критичні й  літературно-публіцистичні статті. У відомій статті “Сьогочасне літературне  прямування” (1878 — 1884) містяться цікаві роздуми про специфіку художньої  творчості та роль усної поетичної традиції в літературі.  У праці “Українство на літературних позвах з Московщиною” (1891) Нечуй-Левицький  досить виразно висловлює націоналістичні погляди на історію і культуру України.  Нечуєві-Левицькому належить кілька статей і рецензій про українську літературу.  Вони присвячені поезії Шевченка (“Сорок п'яті роковини смерті Шевченка”, “Хто  такий Шевченко”), повісті Д. Яворницького “Де люди, там і лихо”, дають широкий  огляд творчості класиків і сучасних йому українських поетів і прозаїків від  Шевченка до А. Кримського, В. Самійленка і Б. Грінченка (“Українська поезія”).  Чималий інтерес має велика стаття “Українська декаденщина” (надруковано вперше  1968р.).  В роки імперіалістичної війни І. Нечуй-Левицький жив самотнім, голодним життям.  На початку 1918р. в умовах кайзерівської окупації Києва письменник тяжко  захворів, згодом потрапив до Дегтярівської богадільні (будинок для  перестарілих), де й скінчив життя 2 квітня 1918р.