Реферат 
Іван Карпенко-Карий 


(1845 — 1907)   
Народився Іван Карпович Тобілевич 29 вересня 1845р. в с. Арсенівка поблизу  Єлисаветграда; батько його походив із старовинного зубожілого дворянського роду  й працював прикажчиком поміщицького маєтку, а мати була простою селянкою.  Освіту, до якої так тягнувся хлопець, довелося через матеріальну скруту обмежити  чотирикласним училищем і з чотирнадцяти років заробляти на прожиття. Майже два  десятиліття забрала в І. Тобілевича служба в різних канцеляріях — від писарчука  до секретаря міського поліцейського управління.  Перебуваючи в Єлисаветграді (1865 — 1884), Тобілевич знайомиться з творами  Руссо, Дідро, Вольтера, Герцена, з економічними трактатами Бокля, Мілля, разом  із своїм другом М. Кропивницьким читає західноєвропейських письменників,  філософів, соціологів. Переведений трохи більш як на рік до Херсона, він  познайомився з колишнім учасником Кирило-Мефодіївського товариства і товаришем  Т. Шевченка Д. П. Пильчиковим, під впливом якого прочитав “багато корисних  книжок з історії народів, з класичної літератури, серед якої Шекспір і  Островський зайняли перше місце”.  1863р. у Бобринці на Єлисаветградщині утворився драматичний гурток, одним з  найактивніших учасників якого був І. Тобілевич. Він грав різні ролі у п'єсах  Котляревського, Квітки-Основ'яненка, Кухаренка, Гоголя, Островського. В  єлисаветградському гуртку Тобілевич був і керівником, і режисером, і актором,  беручи участь у створенні вистав за п'єсами Островського, Гоголя, Грибоєдова,  Мольера, Шіллера.  Демократичні переконання Тобілевича закономірно привели його до участі в  організації (разом з П. І. Михалевичем) таємного гуртка, на засіданнях якого  вивчали праці М. Чернишевського, Ф. Лассаля, Д. Мілля, К. Маркса та Ф. Енгельса.  З метою популяризації революційно-демократичної та народницької літератури у  гуртку планувалось перекласти українською мовою ряд творів російської  белетристики — Г. Успенського, Ф. Решетникова, Ф. Нефедова, М. Наумова, О.  Левітова, М. Златовратського та ін., підготувати загальний нарис політичної  економії за М. Чернишевським. У цій роботі найактивнішу участь брав Тобілевич.  До першого етапу літературної творчості Тобілевича належить оповідання  “Новобранець” (написане 1881р., опубліковане1889р. під псевдонімом Гнат Карий).  У ньому йдеться про тяжку долю селянської родини, яка з величезними зусиллями  вибивається із злиднів і, здається, могла б уже зрештою досягнути якогось  добробуту, коли б не втручання державної машини.  Наскільки щільно в житті Тобілевича поєднувалась творча й громадсько-політична  діяльність, свідчить той факт, що й оповідання “Новобранець”, і першу свою драму  “Бурлака” (“Чабан”, 1883) він подавав на обговорення нелегального гуртка.  Завершувати “Бурлаку”, як і “Хто винен?” (“Безталанна”), драматургові довелось  уже в Новочеркаську, куди його було вислано у травні 1884р. за участь у  діяльності гуртка та за допомогу політичним “злочинцям”. Щоб заробити на  прожиття, піднаглядний Тобілевич працював підручним коваля, а згодом відкрив  палітурну майстерню.  У 1886р. в Херсоні було видано перший “Збірник драматичних творів” І.  Карпенка-Карого, до якого увійшли драми “Бондарівна” і “Хто винен?” та комедія  “Розумний і дурень”, а в 1887р. опубліковано “Наймичку”. Але їх майже не  купували, бо публіка не була привчена читати п'єси.  П'єси, створені Карпенком-Карим протягом майже п'ятнадцяти років, відбивають  еволюцію явища, яке видозмінювалось буквально на очах драматурга — “глитайства”.  Його персонажам — Михайлові Михайловичу (“Бурлака”), Окуню (“Розумний і дурень”,  1885), Цокулю (“Наймичка”, 1885), Калитці (“Сто тисяч”, 1890), Пузиреві  (“Хазяїн”, 1900) — притаманне не просто збільшення економічних масштабів їх  діяльності, їх здирства, воно ще яскравіше виявляє їх людську дрібність, а то й  нікчемність, духовну порожнечу. Дещо осторонь їх стоїть Мартин Боруля, який  домагається дворянського звання.