Ідея безсмертя народу 
в романі Михайла Стельмаха  «Правда і кривда» 

     Більше ніж півстоліття вже минуло після Великої Вітчизняної війни... І ніколи не загояться рани в серцях і душах учасників жорстокої битви за право жити, любити, надіятися і вірити. Ми схиляємося перед мужністю людей, які пройшли через те страшне пекло. 
     Закінчивши 1961 року трилогію «Хліб і сіль», «Кров людська — не водиця», «Велика рідня», Михайло Стельмах продовжує розробляти тему народу і величі його духу, тему безсмертя народної правди, що перемагає і в війні, і в післявоєнному важкому житті. 
     У романі «Правда і кривда» розповідається про життя українського села в останні роки війни та перше невоєнне літо. 
     Автор показує також богатирську Стійкість і витримку воїнів на тлі пекельних випробувань: «Вогонь був таким, що в повітрі снаряди стрічалися з снарядами, міни з мінами, гранати з гранатами». Багато хто з воїнів не сподівався вижити, але всі вони чесно виконували свої обов'язки кожен на своєму місці. 
     Згадаймо один епізод, у якому виразно відчувається символічність прізвища головного героя роману~Марка Безсмертного. У церкву, де розмістили поранених, не ввійшов, а влетів молодий полковник. «Він запитав: 
     — Тут Марко Безсмертний? 
     — Тут всі безсмертні! — суворо відповів немолодий воїн, в кого груди і всі ордени були залиті кров'ю.